Поради батькам підлітків

За інформацією ювенальної поліції України

У мережі останнім часом більше стає згадок про прихильників молодіжних субкультур та поширення їх серед підлітків.

Іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він знаходить своє місце у молодіжному угрупуванні для свого самоствердження та своєї самореалізації. Задля цього підлітки об'єднуються у неформальні групи.

Деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що її дитина належить до певної субкультури та може мати девіантну поведінку. Що ж робити батькам у цій ситуації: 

• Спокійно, відкрито і прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова. 
• Не підганяйте її. Якщо дитина розповідає куди вона ходить та як проводить свій час. Проявіть якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; виявляйте терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка. 
• Опановуйте Інтернет-технології, майте власний акаунт і станьте другом своїй дитині в соціальних мережах; 
• Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася; 
• «Познайомтеся» з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані;
•  Покажіть дитині, що вона вам небайдужа, що ви піклуєтеся про неї та запропонуйте спільно провести час. 
• Зосередьтеся на тому, щоб показати дитині її переваги, знайдіть у неї сильні сторони,допоможіть їй побачити себе унікальною особистістю. 
• Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до вас, слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчиненнябулінгу або іншого правопорушення). 

ПАМ'ЯТАЙТЕ, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережіІнтернет не контролюється.

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг - це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", - зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

Сучасна сім'я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.
Саме вона має виконувати головне завдання - забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.
Конституційним обов'язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.
Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров'я та психічний стан дітей ,створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.
Від сім'ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного навчання.
Даний посібник допоможе батькам знайти відповіді на запитання, які виникають при вихованні гіперактивних та замкнутих дітей, агресивних та тривожних,обдарованих та конфліктних. Допоможе розібратися в питаннях адаптації та готовності дітей до школи. Батьки ознайомляться з проблемами насильства в сім'ї та проблемами превентивного виховання неповнолітніх. Також отримають рекомендації щодо профілактики даних негативних проявів.
Таким чином матеріали посібника стануть у пригоді батькам, класним керівникам, класоводам, працівникам соціально-психологічної служби - всім , хто бажає краще розібратися в психологічних особливостях дитини та надавати їй дієву допомогу.
Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім'я та навчальний заклад.
Якщо:
• Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
• Дитину висміюють, вона стає замкнутою;
• Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
• Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
• Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
• Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Кілька коротких правил

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно
• Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач ,не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися ,знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
• Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
• Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки 

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
Особливості стилю поведінки із сором'язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв'язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором'язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

Поради батькам конфліктних дітей

Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі?

Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов'язків. Батькам треба пам'ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі - це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам'ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

• Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.
• Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.
• Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв'язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв'язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.
• Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.
• Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.
• Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам'ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов'язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов'язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі - надійний компас для новачка в новому середовищі.
• Одне з першочергових завдань сім'ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.
• Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров'я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.
• Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м'язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.
• Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Батьківські радощі та тривоги

1. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, співчутливо.
2. Не випробовуйте чесність дитини, якщо не хочете, щоб вам брехали.
3. Дозвольте дитині мати особисте життя.
4. Поважайте вашу дитину, як ви поважаєте інших людей.
5. Не захищайте дитину від життєвих обставин та наслідків її поведінки, бо діти навчаються тільки на власному досвіді.
6. Не скупіться на ласку: поцілунки, обійми, лагідне слово. Це потрібно і вам, і дитині.
7. Не займайтеся вихованням, коли ви втомлені, погано почуваєте. Спочатку відпочиньте.

Як оцінити батьками шкільні успіхи своїх дітей

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,... десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні "успіхи"."Постійте в черевиках" своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може... допомогти розібратися у складній теоремі, а може... Пам'ятайте, що спілкування в люті, роздратуванні - все одно що включити в автомобілі "газ" і натиснути на гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, ж нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її - вона вчиться, але стає зубрилкою й не навидить учіння, школу, а може й ...вас.

Правило 3 : безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає Ш бути впевненою в собі, подолати невдачі. А як же ставитися до невдач?..вони вас засмучують...та й годі.

Правило 4 :не бийте лежаяого. Двійка, а для когось і четвірка - достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5 : щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один - той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6 : вибирайте найголовніше, порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації шкільних труднощів, найзначущіх для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, і переказу.

Правило 7 - головне: хваліть - виконавця, критикуйте - виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати , що оцінюють всю її особистість. Вам під силу допомогти відокремити оцінку особистості від оцінки її роботи.

Правило 8 - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана

Правило 9 : не скупіться на похвалу, будуючи стосунки із своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, якого нема за що похвалити.

Правило 10: визначне в морі помилок острівок успіху, на якому зможе втриматися, вкорінюватися дитяча віра в себе і в успіх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю слід досить індивідуально, тактовно. Саме за такої оцінки в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.

Правило 11: ставте перед дитиною конкретну та реальну мету, і вона спробує її досягти. Не спокушайте дитину метою, якої неможливо досягти.

Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою ( хобі), дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Так буває тоді, коли справи з навчанням ще не зовсім запущені й до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні. Щоб усі правила виявилися ефективними, необхідно їх об'єднати: дитина має бути не обєктом, а співучасником своєї оцінки. її слід навчати самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати -необхідний компонент уміння вчитися, головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Неслухняна дитина

Неслухняність є однією з найбільших проблем виховання. Коли дитина не слухається, батьки відчувають свою безпорадність, безсилля, страх, сприймають неслухняність як прояв нелюбові чи неповага до себе.

Насправді неслухняна дитина може дуже любити й поважати своїх батьків. Просто вона відчуває в собі силу відстоювати свої бажання, або потребу перевірити любов батьків ("Поступаються - отже, люблять"), або прагнення в такий спосіб виявити свою образу("Ти не хочеш для мене, а я не буду для тебе"). Отже, в основі неслухняності дитини можуть лежати певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина завжди нездорова. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

Чим можуть допомогти батьки

1. Спробуйте зрозуміти, що лежить в основі пручань дитини.
2. Коли наполягаєте на своєму, намагайтеся не позбавляти дитину своєї любові, не принижувати її гідності ("Я б із задоволенням тобі дозволила, але, на жаль, не можу...")
3. Якщо дитина не виконує ваших вимог - скоротіть їхню кількість спочатку до 3-4-х основних, інакше на все може просто не вистачити уваги.
4. Для того, щоб дитина навчилася виконувати Ваші вимоги, краще застосовувати заохочення, ніж покарання. Негативне прикріплення може сформувати лише відразу до відповідної діяльності, позбавити бажання виконувати вказівки дорослих.

Упертість, примхи, неслухняність

Поради батькам

• Як тільки дитина починає вередувати, обійміть її, переконайте у своїй любові й постарайтеся відвернути від капризу.
• Якщо не вдалося це зробити, залишіть її у спокої, не звертайте на неї уваги, не беріть у цій сцені участі. Зберігайте спокій і байдужість, щоб дитина не робила.
• Якщо дитині колись вдалося домогтися свого за допомогою примхи, вона робитиме це повсякчас.
• Коли дитина заспокоїться ласкаво поговоріть з нею. Скажіть їй, як вас засмутила її поведінка, виразіть упевненість, що надалі вона поводитиметься краще.
• Діти не вміють управляти ні своїм обуренням, ні почуттям провини. Тому не можна виявляти після істерики дитини невдоволення, лаяти й дорікати їй, погрожувати покаранням, а краще сказати їй, що вона вже досить себе покарала, і показати, що, незважаючи ні на що, ви її любите.
• Дитина набагато охочіше прийме вказівки, радо виконуватиме їх, якщо буде переконаною в тому, що її люблять.
• Постарайтеся поменше читати мораль, установлювати заборони, указувати, карати, тиснути і побільше виявляти тепла, доброзичливості, спокою, терпіння, ласки, поблажливості, навіть ціною деяких компромісів.

Дитяча жорстокість

«Ми живемо в такому полі жорстокості, у такій його напрузі, що ніхто ні від чого не застрахований. Ані від того, щоб стати вбивцею, ані від того, щоб стати жертвою».

Жорстокість стала повсякденною справою. Прояви її не шокують ні дорослих, ні дітей.

Доволі часто жорстока поведінка дає суттєві результати: людині вдається з її допомогою задовольнити свої інтереси і змусити інших підкорятися. Однак ця дорога веде в глухий кут. Спостерігаючи або відчувши на собі жорстоку поведінку, навколишні складають відповідну думку про таку людину і, побоюючись за власну безпеку, намагаються її всіляко уникати. Жорстока людина, урешті-решт, опиняється на самоті, оточена страхом, недовірою, несприйняттям інших.

Жорстокий характер дитини, схильність до насильницьких дій мають насторожити батьків. Звичайно, син чи донька повинні вміти себе захищати, однак навряд чи доцільно, аби діти входили у життя, зайнявши бійцівську позицію.

Хтось мудро зазначив: якби діти були наділені фізичною силою дорослих, увесь світ занурився б у насильство. Дитина могла б скоїти чимало лиха, сіючи біль та руйнацію, оскільки ще не засвоїла загальнолюдських норм поведінки і не навчилася контролювати свої вчинки. На щастя, фізичні можливості дитини суттєво обмежені.

Щодо природи дитячої жорстокості у науці існує багато думок. Чимало спеціалістів намагаються відшукати в дитячій жорстокості витоки майбутньої агресивності, кримінальних злочинів, політичного екстремізму. Слід визнати, що такі міркування мають рацію, але лише частково.

Жорстокість дитини не варто виміряти дорослими мірками. Це особливий феномен. Спробуємо розібратися в своєрідності цього явища, його наслідках, а особливо в тому, чи є невідворотним переростання дитячої жорстокості в дорослу?

Науці відомо, що жорстокість дорослої людини може бути дитячою за своєю природою, оскільки ця людина у своєму моральному становленні зупинився на нижчому, примітивному етапі, тобто просто не став повноцінною, зрілою особистістю. Проте ставлення до нього відповідне - від громадського осуду до кримінального покарання.

А як бути з жорстокою дитиною? Відомо, що розвиток особистості відбувається поступово, причому для початкових етапів характерна недосконалість або навіть і відсутність моральної позиції. Свідомою людиною дитина ще має стати, крок за кроком, під керівництвом дорослого. Як правило, вона ще перебуває під впливом власних імпульсів і настроїв. Моральні бар'єри, які впорядковують життя дорослої людини, нею не засвоєні. До того ж, дитина ще не завжди вміє співвідносити свої вчинки та їх наслідки. Адже і в багатьох дорослих «сверблять руки», коли їх хтось дратує своєю поведінкою, і лише значними вольовими зусиллями їм вдається себе стримувати. Прожиті роки, набутий життєвий досвід, засвоєні моральні настанови привчили їх дотримуватися суспільних норм.

Дитина ж ще не набула подібного досвіду, не засвоїла необхідних моральних уроків, у неї «руки сверблять» недовго і розправа над однолітками, меншими, слабшими відбувається миттєво.

Дитина може вчинити жорстоко від незнання, від нерозуміння, що крик і плач товариша - свідчення страждання й болю, завданих нею. Якщо дитина не навчена розуміти і співпереживати, вона не здатна правильно оцінювати й відчувати чужі страждання. Хоча це не виправдання, оскільки гуманності у ставленні до інших можна не навчитися ніколи. Збудити в дитячій душі співчуття - завдання дорослих - батьків, учителів, вихователів...

Дослідники помітили, що жорстокими частіше бувають діти тих батьків, які самі не намагаються стримувати власні прояви жорстокості. Можна розглядати цей феномен як прояв спадковості, а можна пояснити це тим, що діти просто засвоюють на найближчих прикладах відповідний стиль поведінки.

Не викликає сумніву, що жорстокості можна навчитися. Якщо дитина виховується в такому середовищі, де жорсткі, безжалісні зіткнення є буденною справою, вона з легкістю засвоює наочні зразки поведінки. Тим більше, що зразки сучасної масової культури, до яких діти дуже чутливі, також переважно нав'язують стереотипи саме жорстокої поведінки. Звідси проста й природна рекомендація для батьків: піклуйтесь про коло інтересів своєї дитини, особливо молодших школярів, обмежуйте перегляд бойовиків, комп'ютерні ігри з елементами жорстокості, насилля та агресії.

Практика свідчить, що найпростіший засіб впливу в сімейному вихованні - покарання. Але якщо дитина не розуміє, за що її покарано, то вона відчуває лише спантеличеність і роздратування. Покарання сприймається нею як свавілля з боку дорослих. Тому вислів «викорінити жорстокість» парадоксальний за суттю. Насилля не лікується насиллям. Нерозуміння усувається роз'ясненням. Якщо дитина вчинила жорстоко з нерозуміння, необхідно його розвіяти, детально пояснивши, що вона скоїла. Набагато легше це робити, коли родинна атмосфера наповнена духом співчуття, співпереживання, толерантності до інших людей і «братів наших менших».

Слід постійно, на власних прикладах, навчати дітей доброти, людяності, гуманності. Більшість дітей легко засвоюють цю науку, і проблеми дитячої жорстокості не виникає.

Однак повернемося до покарання. Багато батьків зловживають цим методом виховного впливу: карають не лише за жорстокість, а й за будь-яку провину. Часто-густо «педагогічна дія» зводиться до прямого завдання дитині болю. Це часто дає змогу досягти певного результату: із остраху перед болем дитина на якийсь час втримається від негарних вчинків, але у глибині душі у неї зароджується терпимість до жорстокості та насилля. Дитина впевнюється в думці: старший - сильніший, він завжди може утвердитися у своїх правах і бажаннях, спричинивши біль і страждання меншим і слабшим. Найгірше, що такий механізм самоствердження може вкорінитися в дитячій свідомості.

Багато вчених зазначають, що діти з родин, у яких практикуються фізичні покарання, набагато частіше вдаються до жорстоких вчинків -їх цього навчили в сім'ї. Тому батькам необхідно пам'ятати: якщо вони шмагають дитину за те, що вона побила меншого або вдарила дівчинку, або познущалася над песиком чи кошеням, то вони не викорінюють бур'ян жорстокості, а навпаки - підживлюють його.

Відомі випадки, коли фізичні покарання входять до «виховної системи», перетворюючись буквально на екзекуцію, яку не можна пояснити лише спалахом гніву, дратівливістю батьків. Ефект такого «виховання» описаний багатьма вченими-психіатрами, які вказують на його важкі непоправні наслідки для психіки дитини, її особистісного розвитку. Рубці на тілі дитини через деякий час загояться, але психічна травма може вилитись у важкий невроз, який, у свою чергу, спричинить викривлення психосексуального розвитку. Дослідники вказують, що садомазохістські сексуальні установки, як правило, виникають у тих людей, які в дитинстві зазнавали жорстокого побиття. А оскільки задовольнити такі схильності в нормальному, здоровому шлюбі неможливо, виникає реальна загроза протиправних дій.

Висновок з цього один: жорстокість, побиття, знущання - це не інструменти виховання, а серйозна загроза нормальному розвитку особистості. Хтось із батьків може заперечити: «Мене батько бив, а я виріс нормальною людиною». Навіть якщо це справді так, то відбулося це не завдяки, а всупереч такому «виховному впливу». Необхідно пам'ятати: батьки - старші друзі, а не кати маленької людини.

Історія людства свідчить, що в усі часи завдати болю меншому, слабшому вважалося низьким, гидким, негідним вчинком. І водночас поширення набувала практика фізичних покарань дітей. При цьому вихователі виходили із своєрідної педагогічної концепції, згідно з якою дитина - ще не зовсім людина. Людиною вона ще має стати. Сучасна наука й громадська думка дотримуються іншого підходу. Дитина - повноцінна людина, гідна людського ставлення до себе. Батьки мають власним прикладом довести до свідомості сина чи доньки: зрілість і сила - не в здатності руйнувати, знущатися, принижувати фізично й морально, а в умінні творити, втішати, любити.

Батькам необхідно зрозуміти: жорстокість - це «хвороба» не дитини, а того середовища, у якому вона росте, де формується її особистість. Дуже справедливі слова: «Ми не в змозі покращити родину, у якій ростемо, але в наших силах покращити родину, у якій ростимуть наші діти». Будь-яка педагогічна порада є коментарем до цього вислову.

Діти, які схильні говорити неправду

Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру: хитрості , підступності, боягузтва.

"Чому вона бреше, - дивуються батьки - Адже ми її навіть не караємо!"Проте запитання доцільніше ставити інакше: не "чому вона бреше?", а " що заважає їй зізнатися ?" Це може бути страх упасти у власних очах( "Я - хороша , я не могла цього зробити"); страх протистояти дорослим (" Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим - легше збрехати, що вже зробила") тощо.

Як правило, дитина не усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї" Чому ти збрехала ?" - не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте,їй важко зізнатись. Коли Ви заганяєте її в пстку запитанням : "Ти знову брав плеєр?!",- то дитина не може втриматися від брехні: " Ні!Не брав!" А далі вже можна лише наполягати на своєму.
2. Замість того, щоб "відчувати брехню", необхідно "повправлятися в умінні правдиво зізнаватись". Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосферу, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: " Я сама не знаю , як це сталося. Мені дуже шкода, Я не хотіла тебе засмучувати..." тощо.
3. Забезпечте приємне емоційне підкріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати помилки не страшно. А навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.
4. Не сподівайтеся, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність - це вже інша проблема виховання.

Кілька порад батькам першокласника

Початок навчання дітей у школі завжди піднімає багато питань. Яким воно буде для малюків? Як вони адаптуються у новому житті? 3 яким настроєм почнуть навчання? Питання, які непокоять усіх: і вас' і' звичайно, нас.

Сьогодні нам хотілося б поговорити не стільки про дітей, скільки про нас' дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів та невдач' подумати разом' чи розуміємо ми' що наша підтримка допоможе дитині вирішити шкільні проблеми.

На жаль' батьки часто болісно сприймають невдачі своїх дітей у навчанні' надмірно турбуються. Іноді їх охоплює відчай через погану оцінку' отриману дитиною, вони навіть не думають про те' що це тимчасове явище' що оцінка може бути суб'єктивною (вчитель теж помиляється), що дитина втомилася або не дуже зрозуміла завдання, оскільки швидкий темп роботи зашкодив цьому.

Отже' виникає проблема: в класі труднощі, вдома- непорозуміння.

Як же краще налагодити взаєморозуміння учнів та батьків?

Ось кілька порад. Спробуйте!

1. 3 початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше' щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.

2. Не підганяйте, розраховувати час - це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили - провини дитини в цьому немає.

3. Обов'язково привчіть дитину зранку снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.

4. Давайте дитині у школу бутерброд, фрукти. Вона в школі працює' витрачає багато сил і енергії.

5. Привчіть дитину збирати портфель напередодні ввечері. Перевірте' чи не забула вона чого-небудь важливого. Запитайте її' чи не передавав вчитель прохань або розпоряджень батькам. Через деякий час дитина привчиться сумлінніше ставитись до своїх обов'язків і стане більш зібраною.

6. Проводжаючи дитину до школи' побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів' без застережень на кшталт: «Дивись' поводь себе гарно!», «Щоб не було поганих оцінок» та таке інше. У дитини попереду - важка праця.

7. Забудьте фразу «Що ти сьогодні отримав?!», а краще запитайте:

«Про що нове ти сьогодні дізнався?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй можливість розслабитись (згадайте' як вам буває важко після напруженого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому' вислухайте.

8. Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід - зручний момент для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.

9. Якщо дитина замкнулась у собі' щось її турбує' не вимагайте пояснень' хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

10. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

11. Після школи не змушуйте дитину одразу сідати за виконання завдань, необхідно 1,5 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань - з 15 до 17 години.

12. Пам'ятайте, що телевізор - ворог №1 успішного навчання. Не потрібно вмикати його раніше' ніж усі завдання будуть виконані. Якщо дитина дивиться телевізор під час денного відпочинку, то їй буде важко зосередитись. Бажано дозволяти дивиться тільки дитячі передачі.

13. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашні завдання. Перевіряйте, чи правильно вона зрозуміла пройдений матеріал, попросіть її прочитати вголос.

У 1 і 11 чверті краще це робити щовечора, а в 11 півріччі контроль можна зменшити до 2-3 разів на тиждень.

14. Перевіряти не значить «робити замість» - ніколи не підказуйте дитині готових рішень. Обов'язково перевірте, щоб те' що потрібно було вивчити напам'ять, було вивчено добре: точність виконання завдань- важлива умова успішного навчання. Потрібно також впевнитись, що дитина може застосувати набуті знання на практиці. Для цього їй треба запропонувати виконати кілька вправ.

15. Не треба навантажувати дитину позашкільною діяльністю з самого початку навчального року. Спорт і заняття в гуртках, звичайно, корисні для загального розвитку, але спочатку впевніться, що у дитини вистачить сил і часу. Початок навчального року - період стресу' і перевантаження можуть тільки нашкодити.

16. Протягом дня знайдіть (намагайтеся знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини' її біль' її радощі.

17. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного

18. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини' коли щось її турбує: головний біль' поганий загальний стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми' перевантаження.

19. 3 перших днів навчання вимагайте виконання режиму дня дитиною' щоб вона лягала спати в один і той же час. Сон для школярів має першочергове значення. В 1 чверті дитина повинна спати не менше 10-11 годин' потім сон можна скоротити до 9-10 годин.

20. Якщо дитина засинає не відразу, все одно примушуйте її лягати в ліжко. 1 не треба думати' що школяр уже достатньо дорослий для того' щоб йому розповідали казки. Використайте спосіб' перевірений століттями: тихо поговоріть з дитиною перед сном' попросіть її що-небудь розповісти чи розкажіть самі. Такі хвилини - одна з небагатьох можливостей для справжнього спілкування.

21. Знайте' що навіть великі діти (7-8 років) люблять казки' особливо перед сном' або пісню' лагідні слова. Не лінуйтесь цього робити. Це їх заспокоює, знімає денну напругу, допомагає спокійно заснути і відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі' про роботу. Завтра новий трудовий день і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй мають батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати якогось дива від дитини' радісних поривів душі' доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині' постійно заохочуючи її.

22. Батькам необхідне терпіння. Ентузіазм перших днів швидко проходить' його місце займає втома. Допоможіть дитині зберегти нормальний ритм і не піддайтеся спокусі зробити їй маленьке послаблення. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть розвинути комплекс неповноцінності. Навпаки, інколи треба похвалити дитину' навіть коли у неї щось не виходить, дати їй невеличкий перепочинок і потім повернутися до виконання завдань.

23. Ні в якому разі не ставте ваші стосунки з дитиною в залежність від її успішності. Гарні довірливі стосунки і усвідомлення того' що дитина завжди може розраховувати на вашу підтримку, допоможуть їй налаштуватися на успіх з початку нового навчального дня.

10 порад батькам першокласника

1. НЕ НАПИХАЙТЕ НОВОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ

За час, що залишився, жодних "хвостів" ви не підтягнете. А якщо насідатимете на дитину з читанням і рахунком, ви зможете викликати у нього негативні емоції з приводу школи. Звичайно, почитати трішки, порешать нескладні приклади можна, але все це повинно бути в ігровій, непримусовій формі. Крім того, дошкільникам поважно по кілька разів читати одні і ті ж книжки. Вони, взнаючи "матеріал", прагнуть підказати розповідачеві, що буде далі, поправляють, якщо він допустив неточність. Це виробляє в них активність, і тоді їм буде абсолютне нескладно вже на першому уроці висловити свою "дорослу" думку.

2. РОЗПОВІДАЙТЕ ПОЗИТИВНІ ІСТОРІЇ Зі СВОГО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Поважно сформувати у майбутнього школяра позитивне відношення до школи. Якщо дитина хоче вчитися і упевнений, що в школі цікаво, тоді неминучий стрес, пов'язаний з новими правилами і розпорядком дня, великою кількістю незнайомих людей, буде успішно здоланий. Для цього частіше розповідайте своєму чаду забавні історії зі свого шкільного життя.

3. НЕ РОБІТЬ АКЦЕНТ НА ОЦІНКАХ

Багато батьків припускаються грубої помилки, коли починають лякати: "Читай, а то двійки мені приноситимеш". Поважно акцентувати увагу дитини на процесі навчання (ти взнаєш багато нового, у тебе з'являться нові друзі, ти станеш розумним), а не на результаті гарних оцінках, які взагалі краще не згадувати, тим більше що в першому класі їх не ставлять.

4. НЕ ЛЯКАЙТЕ ШКОЛОЮ

Ні в якому разі не ведіть при дитині розмови, що у нього "закінчилося дитинство", не жалійте його: мовляв, бідненький, починаються трудові будні.

Навіть жартома не лякайте школою. Не стоїть при маляті також обговорювати майбутні витрати, засмучуючись про дорожнечу форми або канцтоварів.

5. КУПУЙТЕ ШКІЛЬНЕ ПРИЛАДДЯ РАЗОМ З ДИТИНОЮ

Купувати портфель і все приладдя для школи потрібно з дитиною, тоді вона виявляється залученою в процес підготовки до першого вересня. Хай маля саме вибере собі пенал, ручки, олівці і лінійки, зошити з барвистим малюнком на обкладинці. Прийшовши додому, не ховайте покупки в шафу - дайте їх дитині, аби він звик до нових для нього речей. Хай він збирає портфель, носить його по квартирі, розкладає на столі зошити і олівці, тоді прості вказівки вчителя: "Дістаньте червону ручку або зошит в лінійку" не викличуть у маляти труднощів: він чітко знатиме, де у нього що лежить. Добре також сходити з дитиною у вибрану школу, якщо ви ще цього не зробили. Погуляйте біля школи. Так маля швидше звикне до нового місця.

6. ГРАЙТЕ В ШКОЛУ

Хай всі іграшки вашого чада підуть в перший клас, а найулюбленіша стане вчителем. У такій грі можна пояснити основні шкільні правила: як сидіти за партою, як відповідати на уроці, як проситися в туалет, що робити на зміні (15-хвилинні "уроки" повинні чергуватися з п'ятихвилинними "змінами").

7. ПОЧИНАЙТЕ ЖИТИ ПО НОВОМУ РОЗПОРЯДКУ ДНЯ

За місяць до школи потрібно плавно підганяти режим дня до нового розпорядку. Старайтеся, аби дитина лягала спати не пізніше десяти вечори, вставав в 7-8 ранку. Дуже поважно сформувати у маляти уявлення про те, що за чим потрібно робити вранці і увечері. Для цього добре використовувати пробкову або пластмасову дошку на стіні, де можна прикріпити папірці, писати, малювати.

Спершу спробуйте наочно пояснити, що потрібно зробити перед сном: зібрати портфель, приготувати одяг (трусики, маечку, шкарпеточки), перевірити, чи чиста форма. Всі ці дії краще позначати малюнками: портфель, розкладені речі на стільці. Напередодні першого вересня виконуйте цей ритуал, граючи. Хай дитина збирає свої дитячі книжки в портфель, складає одяг на стілець. За допомогою малюнків можна змалювати і уранішній розпорядок: умиваємося, одягаємося, їмо, чистимо зуби, одягаємося в шкільну форму, чистимо взуття, виходимо з будинку. Все це допоможе маляті краще зрозуміти, як будується його день.

8. ПОДРУЖІТЬ МАЛЯ З ГОДИННИКОМ

Необхідний для школи навик - орієнтація в часі. Якщо ваше маля ще не розбирається, котра година, навчите його цьому. Багатьом діткам легко орієнтуватися по електронному годиннику. Дитина повинна знати, що означає чверть години, півгодини, через годину Повісьте в дитячій великий годинник (будь-які, головне, аби дитина могла взнавати по ним час). Під час читання, гри або їди можна поставити годинник на стіл і звернути увагу дитини на те, в скільки почалася дія і в скільки воно закінчилося.

9. БІЛЬШЕ КОМАНДНИХ ІГОР

У школі є правила, які необхідно виконувати: сидіти за партою, вставати, коли вирішить вчитель, не кричати. Без розуміння цих елементарних законів дитині буде важко в 1-м класі. Аби розвинути в маляті уміння підкорятися і грати по правилах, використовуйте командні ігри. Завдяки ним дитина засвоїть, що є правила, які треба виконувати, і що від цього залежить результат. Ще один важливий урок, який дають маляті командні ігри, - це спокійне відношення до програшу.

10. ТРЕНУЙТЕ УВАГУ І ПАМ'ЯТЬ

Хороша гра на уважність: всім роздається однаковий текст, засікається час і потрібно якомога більше і швидше знайти і викреслити букв "с". Проводити "заняття" спочатку по 10 хвилин, назавтра 15, довівши час "уроку" до тієї тривалості, яка буде в школі. Тоді дитину так не лякатимуть безконечні півгодини занять. Ще можна почастіше грати в "Відвернися і назви". Розкладіть на столі іграшки і дайте дитині поглянути на стіл протягом 1-ої хвилини. Потім він відвертається і називає іграшки, лежачі на столі. Ускладнюйте завдання: додайте іграшки, скорочуйте час на запам'ятовування. Можна замінити іграшку інший - дитина, обернувшись, повинна розповісти, що змінилося.

Рекомендації батькам п'ятикласників

• Надихайте дитину на розповідь про шкільні справи. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням на зразок: «Як минув твій день у школі?» Щотижня обирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте імена, події, деталі, про які дитина повідомляє вам, використовуйте їх надалі для того, щоб починати бесіди про школу.
• Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поводження та взаємини з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих приводів, для занепокоєння, консультуйтеся з учителем не рідше, ніж раз на місяць.
• Знайте програму й особливості школи, де вчиться ваша дитина. Відвідуйте всі заходи й зустрічі, організовані батьківським комітетом і педагогічним колективом. Використовуйте будь-які можливості дізнатися, як ваша дитина навчається і як її навчають.
• Допомагайте дитині виконувати домашні завдання,але не робіть їх самі. Установіть спеціальний час для виконання домашнього завдання і стежте за виконанням цих настанов, що допоможе вам сформувати позитивне ставлення до навчання.
• Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв'язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.
• Особливі зусилля докладайте для того, щоб підтримувати спокійну й стабільну атмосферу вдома, коли в шкільному житті дитини відбуваються зміни.
• За будь-якої можливості намагайтеся уникнути значних змін або порушень у домашній атмосфері протягом першого півріччя. Спокій домашнього життя дитини допомагає їй ефективніше розв'язувати проблеми в школі.
• Забезпечте своїм дітям вдале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.
• Програми включають більше теоретичного матеріалу. Тому слід привчати дітей міцно заучувати окремі правила з математики, української мови, історії тощо.
• Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Хай вдома виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.
• Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.
• Дбайте про те, щоб дитина навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.
• Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.
• Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.
• Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, у тим кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного й від вас теж.
• Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терпеливо вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ П'ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ

Будь - які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов'язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред'являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п'ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.

Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Головне новоутворення підліткового вікового періоду - відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

10. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

11. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

12. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

13. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

14. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

15. У дітей настає криза, пов'язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з'являється страх перед невідомим дорослим життям.

16. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

17. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

18. Розширюється коло спілкування, з'являються нові авторитети.

19. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

20. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов'язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

2. На п'ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв'язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

3. У п'ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це - природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

ПРОБЛЕМИ У НАВЧАННІ П'ЯТИКЛАСНИКІВ

П'ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

Декілька слів про навчальні проблеми п'ятикласників:

1) Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам'ять.

3) Нерозвинута воля - небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п'ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

Дуже часто у п'ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з'ясувати причини цього потрібно.

Першопричина - це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п'ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання - це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв'язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.

Пам'ятайте, що у п'ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п'ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.

Ви повинні знати:

• З ким приятелює ваша дитина.
• Де проводить вільний час.
• Чи не пропускає занять в школі.
• В якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов'язанні помітити і відреагувати, коли:

• В домі з'явилися чужі речі (з'ясуйте, чиї вони).
• В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)
• В домі з'явилися голки для ін'єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).
• В домі з'явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з'ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).
• В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії - розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).
• Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в'ялість, з'явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо (це може свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).
• Не дозволяйте дітям та підліткам:
• Йти з дому на довгий час.
• Ночувати у малознайомих для вас осіб.
• Залишатися надовго вдома без нагляду дорослих родичів на тривалий час вашої відпустки.
• Знаходитися вночі і пізно ввечері на вулиці, де вони можуть стати жертвою насильницьких дій дорослих.
• Носити чужий одяг.
• Зберігати чужі речі.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

2. Розвивайте увагу, мислення та пам'ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв'язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване «емоційне стомлення»: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм

та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об'єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

Шановні батьки!

Пам'ятайте:

1. Тільки разом зі школою можна досягти бажаних результатів у вихованні та навчанні дітей. Вчитель - ваш перший союзник і друг вашої сім'ї. Радьтеся з ним, підтримуйте його авторитет. Зауваження про роботу вчителя і вихователя висловлюйте в школі, на зборах. Недоречно це робити у присутності дітей.
2. Обов'язково відвідуйте всі заняття та збори для батьків. Якщо не можете прийти на батьківські збори, повідомте про це педагогів особисто або запискою через дитину.
3. Пам'ятайте, що цей період розвитку є для вашої дитини найбільш сприятливим для оволодіння самостійними формами роботи, розвитку інтелектуальної, пізнавальної активності, навчальних інтересів, волі.
4. Цікавтесь навчальними успіхами дітей (запитуйте: «Що нового ти сьогодні дізнався?» замість традиційного: «Яку ти сьогодні отримав оцінку?»). Радійте успіхам, не дратуйтесь через кожну невдачу. Вчіть дітей долати труднощі.
5. Надавайте розумну допомогу у виконанні домашніх завдань. Збуджуйте інтерес до навчання. Перевіряючи домашнє завдання, націлюйте дитину на те, щоб вона розвивала вміння доводити правильність виконання завдання, наводити свої приклади. Частіше питайте: «Чому?», «Доведи!», «А чи можна по-іншому?». Навчайте бачити головне і другорядне та зосереджуватись на головному.
6. Прищеплюйте хорошу звичку готуватись систематично, без нагадувань сідати до роботи, виконувати її уважно.
7. Звертайте увагу на повторення.
8. Пам'ятайте, що на емоційне самопочуття дитини починає все більше впливати те, як складуться її стосунки з товаришами, а не тільки успіхи у навчанні і стосунки з учителями.
9. Вчіть дитину бути хорошим товаришем: хотіти і вміти надавати допомогу, виручати з біди, доброзичливо ставитись до помилок інших і з готовністю прислухатися до зауважень на свою адресу.
10. Сприяйте тому, щоб ваша дитина брала участь у всіх заходах, які проводяться у класі та школі.
11. Намагайтесь вислуховувати розповіді дитини (про себе, товаришів, школу) до кінця. Ділитися своїми переживаннями - природна потреба дітей.
12. Цей період загострення критичного ставлення до себе актуалізує потребу в загальній позитивній оцінці особистості іншими людьми, перш за все дорослими. Тому ніколи не давайте оцінку дитині, а лише її вчинку. Не говоріть: «Ти ледар, брехун...» Мудрі батьки кажуть: «Ти мене дуже засмутив сьогодні. Я цього не чекав». Замість «не бреши», скажіть «говори правду». А ще краще усміхніться: «Здається, хтось говорить неправду».
13. Виховуйте самоконтроль, самоаналіз, самооцінку.
14. Особливу увагу звертайте на досягнення, здобуті наполегливою працею.
15. Підтримуйте впевненість у власних силах, бажання працювати. Акцентуйте увагу на перемогах (навіть маленьких), щоб дитина їх помічала.
16. Розвиваючи здібності дитини, не забувайте про головне: здібності - не самоціль. Піклуючись про розвиток здібностей, не забувайте про найважливішу з них - здатність за будь-яких обставин залишатися людиною, особистістю.